Зарубіжна, діаспорна та емігрантська історіографії про відносини між владою та Руською православною церквою в Українській РСР у 1940-х – 1980-х рр.

Анотація

Мета дослідження – проаналізувати непідконтрольні комуністичній пропаганді, радянській цензурі та необмежені марксистськими теоретико-методологічними підходами досліджень публікації зарубіжних, діаспорних та емігрантських авторів 1940-х – 2000-х рр. щодо взаємин між партійними і державними органами та Руською православною церквою (РПЦ) в Українській РСР у 1940-х – 1980-х рр. Розглянути специфіку, етапи та домінуючі концепції зарубіжних, діаспорних та емігрантських досліджень. Методологія дослідження базується на комплексі характерних для сучасної історичної науки загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння та узагальнення) та спеціально-наукових методах історичного пізнання (компаративний аналіз текстових документів, історико-порівняльний, історико-генетичний, історико-типологічний), принципах історизму, проблемності, всебічності, системності та об’єктивності. Історіографічні надбання відносин між владою та РПЦ в Українській РСР у 1940-х – 1980-х рр. стали предметом вивчення багатьох науковців, зокрема Н. Шліхти (Шліхта, 2007), Н. Лаас (Лаас, 2008), розглядалися у наших дослідженнях (Куксенко, 2017), але праці непідконтрольних комуністичній пропаганді, радянській цензурі та необмежені марксистською методологією досліджень авторів комплексно не аналізувалися. Можемо відзначити, що релігійна ситуація, взаємовідносини між партійними і державними органами та Церквою у 1940-х –1980-х рр. у радянській державі була предметом зацікавленості серед зарубіжних, діаспорних та емігрантських дослідників. У своїх працях вони розкривали реальне становище релігійних громад, переслідування за віру священнослужителів та вірян, що замовчувалося як органами влади, так і радянською та офіційною церковною історіографіями. При цьому частина авторів звертала увагу на специфічність релігійної ситуації в Українській РСР, високий ступінь релігійності українців та більшу їх готовність відстоювати релігійні права, ніж в інших республіках СРСР. Проте дослідникам до розпаду СРСР для повноцінної об’єктивної аргументації запропонованих тверджень бракувало джерел. Політична, національна та конфесійна орієнтація часто перешкоджала окремим авторам неупереджено висвітлювати взаємини між Церквою і державою, політику радянської влади у релігійній сфері. Оскільки, на той час саме Руська православна церква уособлювала Православну спільноту України, то це виключало її зі сфери наукових інтересів діаспорних національно-свідомих дослідників. У зв’язку з завершенням ідеологічного протистояння часів «холодної війни» поступово інтерес до вивчення особливостей взаємовідносин влади і Церкви в радянський період у зарубіжних, діаспорних та емігрантських авторів згасає, а в новітніх українській та російській історіографіях зростає. При цьому національні історіографії активно залучають надбання зарубіжних, діаспорних та емігрантських авторів, архівні джерела.