Особливості застосування риштувань та зміцнюючих конструкцій у храмовому зодчестві середньо- та пізньовізантійського періодів

Анотація

Мета статті: дослідити особливості застосування будівельних риштувань та зміцнюючих конструкцій з деревини у візантійському храмобудуванні на основі збережених писемних, візуальних та археологічних джерел; виявити належність пам’ятки до певної архітектурної школи (столичної/провінційної) за системою розташування та замуровування технічних отворів від риштувань. Методологія дослідження базується на принципах історизму, методі компаративного аналізу, дедукції та індукції. Наукова новизна полягає в тому, що переважна більшість пам’яток візантійського храмового зодчества зруйнована або потребує негайної реставрації для збереження її автентичного вигляду. Тому вивчення всіх аспектів будівельного процесу, навіть таких незначних, на перший погляд, як риштування, їх зв’язок з етапами будівництва, допоможуть краще розуміти фронт роботи з відновлення пам’ятки.

Висновки: будівельні риштування являють собою різнорівневі дерев’яні платформи, які дозволяють переміщуватися зодчим на різну висоту по мірі просування зведення стін та склепінь. Про використання риштувань візантійцями свідчать залишені технічні отвори у стінах, які робилися спеціально для закріплення тих самих риштувань. Крім будівельників, риштуваннями користувалися муляри, а також живописці. Система розташування та замуровування таких отворів може яскраво свідчити про належність пам’ятки до певної архітектурної школи. На відміну від провінційних пам’яток, варіативність отворів від балок у Константинополі досить незначна. Під час будівництва необхідно було зміцнити конструкцію арок, склепінь та куполів, поки вапняний розчин застигав (і залишався пластично текучим), – рішенням стало закладання в товщу стіни дерев’яних зв’язків, з’єднаних у кутах за допомогою каювання залізними костилями; система таких зв’язків сприяла стійкості будівлі, з’єднуючи її конструкцію на всю висоту; крім цього, за дерев’яними зв’язками можна дендрохронологічно датувати пам’ятник, а також ідентифікувати певну архітектурну майстерню. Подальше дослідження залишається перспективним.