Поєднання Іваном Огієнком роботи на посадах ректора Кам’янець-Подільського національного університету і міністра освіти / сповідань / головного уповноваженого уряду УНР: доцільність, результативність і значення (1919-1920 рр.)
Ключові слова:
Українська Народна Республіка, Іван Огієнко, ректор, міністр освіти, міністр сповідань, головноуповноважений уряду УНР, кадровий резервАнотація
Досліджується питання про одночасну реалізацію Іваном Огієнком свого організаторського потенціалу на різних високих посадах в УНР, які були пов’язані з освітньою, духовною і управлінською сферами і підпорядковувалися інтересам національного відродження. Актуальність теми продиктована потребою особистісного виміру ролі української еліти в революції на прикладі одного із найбільш активних діячів високого рангу у 1919-1920 рр. і засвоєння певних уроків для наступних поколінь.
Метою статті є з’ясування основного змісту, доцільності, результативності та значення для національного відродження 1919-1920 рр. різнопрофільної діяльності Івана Огієнка, який на протязі певних етапів одночасно поєднував виконання різних державно-управлінських посадових обов’язків. Для її досягнення використано такі методи до слідження, як загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, індукція, дедукція), суміжних наук (політична антропологія та психологія) та спеціально-історичні (структурно-функціональний, хронологічний, історико-біографічний, вибірковий).
Наукова новизна: уперше комплексно висвітлюється державницька діяльність вченого, освітянина і державника, який одночасно посідав по декілька важливих посад та реалізовував свій організаторський, інтелектуальний і управлінський потенціал в інтересах українського національного відродження.
Висновки. Керівництво УНР неодноразово залучало ректора К-ПДУУ Івана Огієнка до роботи у вищому ешелоні влади української держави, де він у різний час посідав міністерські посади, був членом українського уряду і його головним уповноваженим представником у зносинах з польськими адміністративними органами у Кам’янці-Подільському. Завдяки своїм здібностям, постійній цілеспрямованості, наполегливості і великій самовіддачі, що виявлялися одночасно на різних посадах, вдалося забезпечити ефективне вирішення покладених на нього посадових обов’язків, що давало корисні для справи результати, відповідало інтересам держави і суспільства. Завдяки цьому багато виграв університет – кадрово, фінансово, матеріально-технічно, соціально. Хоча з особистісного погляду така практика виснажувала сумісника і серйозно перевантажувала його, позначаючись на його майбутньому здоров’ї. Подібне засвідчувало про брак реального кадрового резерву в державі і потребу вирішення цього питання в майбутньому.
