Іван Огієнко і сучасна наука та освіта

Внутрішнє мовлення персонажа у романі Марії Матіос «Москалиця»: лінгвокультурний вимір

2026-05-23T12:03:39+03:00

У статті проаналізовано лінгвокультурний вимір внутрішнього мовлення персонажа. Окреслено термін «лінгвокультурний простір». Описано художньо вибудувану система мовних засобів, пов’язаних із українською культурною традицією, способом світосприйняття, етнопсихологією та символікою. У романі «Москалиця» цей простір формується під впливом гуцульської говірки, фольклорних традицій та вірувань, символічної картини світу, властивої Карпатському регіонові, жіночої наративної чуттєвості й автобіографічних алюзій.

Мовна ситуація в Сумській області на початку повномасштабної війни

2026-05-23T13:01:36+03:00

У статті проаналізовано мовну ситуацію на Сумщині, що склалася після початку повномасштабної російсько-української війни. Схарактеризовано мовну поведінку жителів регіону, їхнє ставлення до української та російської мов, а також рівень конфліктогенності на мовному ґрунті.

Спостереження над кодифікацією сполучуваності в українській історичній лексикографії

2026-05-24T12:01:54+03:00

У статті досліджено низку питань стосовно необхідності укладання словника сполучуваності на підставі пам’яток української мови XVI–XVIII ст., що є невід’ємною частиною сучасної української комбінаторної лексикографії. Подано основні засади комбінаторної лексикографії, класифікацію словників цього типу.

Простежено особливості роботи істориків-лексикографів під час укладання словників української мови різних періодів (XIV–XV ст. і XVI–XVII ст.). Проаналізовано, зокрема, засади кодифікації ад’єктивно-субстантивних словосполучень у лексиконах різних типів, їх тлумачення та ілюстрування. У підсумку виявлено важливі аналогії, які можна використати у майбутній лексикографічній практиці, а також певні недоліки, яких вдасться уникнути під час укладання словників сполучуваності.

Мова як чинник соціального згуртування в умовах гібридної війни

2026-05-24T12:23:48+03:00

У статті проаналізовано роль української мови як ключового чинника соціального згуртування та національної стійкості в умовах гібридної війни. Зазначено, що ворожа агресія спрямована на підрив цілісності українського суспільства через лінгвокультурну дезінтеграцію. Визначено стратегічне значення мови як основи національної ідентичності та засобу протидії зовнішнім маніпуляціям. Доведено, що послідовна державна мовна політика є важливим інструментом консолідації громадян, формування єдиного комунікативного простору та зміцнення національної безпеки. Окреслено основні тенденції мовної самоідентифікації та її вплив на патріотичне виховання й інформаційну безпеку.

Метафора в мовній картині світу Івана Огієнка

2026-05-24T12:45:51+03:00

У статті досліджено метафору в мовній картині світу Івана Огієнка. На основі поетичного доробку виокремлено метафоричні структури, які є маркером ідіостилю митця.

На підставі проведеного дослідження можна стверджувати, що в доробку поета представлено всі граматичні типи метафори: субстантивні, атрибутивні, дієслівні. Із синтаксичного погляду у поетичному доробку І. Огієнка метафора реалізується словосполученням, а серед розгорнутих метафор виявлено такі типи: прості неускладнені речення, прості речення, ускладнені однорідними членами, багатокомпонентні складносурядні речення з як з однотипним структурами, так і з різнотипними структурами та засобами зв’язку предикативних частин, багатокомпонентні складнопідрядні речення, складні речення з різними видами зв’язку. За виконуваною функцією метафори це порівняння, загадка, перенесення властивостей. За семантичними типами метафора у досліджуваній поезії це найчастіше уособлення (персоніфікація).

«Мовчання» як конфліктна стратегія комунікативної поведінки мовця та адресата в дискурсі соціальних мереж

2026-05-24T13:39:55+03:00

У статті представлено аналіз комунікативної поведінки користувачів соціальних мереж конфліктному спілкуванні. В аспекті лінгвопрагматичного підходу розглянуто вибір комунікативної стратегії мовчання мовцем та адресатом, а також реалізацію цією стратегії в письмовому мовленні. Комунікативний конфлікт визначено як тип взаємодії, протилежний до кооперації, з притаманною його учасникам агресивною вербальною поведінкою. Мета наукової розвідки – схарактеризувати комунікативну стратегію мовчання в конфліктній взаємодії в дискурсі соціальних мереж та виокремити основні комунікативні тактики і мовні засоби її реалізації. Об’єктом дослідження є конфліктна взаємодія в дискурсі соціальних мереж, а предметом – лінгвопрагматичні та мовні засоби її реалізації. Основним методами дослідження обрано лінгвопрагматичний аналіз, дискурс-аналіз і функційний аналіз. Матеріалом для аналізу послугували коментарі до дописів в українськомовному сегменті соціальної мережі Facebook за 2025 рік. Загалом проаналізовано понад 1000 коментарів. Визначено, що комунікативна стратегія мовчання має особливості реалізації залежно від того, представлена вона в поведінці мовця чи адресата. Мовець як виразник ініціативної комунікативної ролі реалізує комунікативні тактики, скеровані на переривання комунікації, – «затикання рота» та ігнорування співрозмовника. Адресат, виступаючи у позиції відповідної реакції, реалізує комунікативні тактики відмови від спілкування та коригування поведінки співрозмовника. На підставі цього виокремлено тактики в межах стратегії мовчання та схарактеризовано вербальні і невербальні засоби їх репрезентації в дискурсі соціальних мереж. Доведено, що обидві моделі поведінки – мовця та адресата – характерні для комунікативного конфлікту та представлені в соціальних мережах у мовленнєвому жанрі коментарів.

Вербальне вираження образів істот у поетичній картині світу Станіслава Шумицького

2026-05-24T13:54:13+03:00

У статті здійснено мовознавчий концептуальний соціолінгвістичний аналіз вербалізованих образів істот поетичної україномовної картини світу Станіслава Шумицького. Розглянуто семантичну природу зооморфних, орнітологічних, антропоморфних, міфологічних і фантастичних назв істот, визначено їхню символічну функцію та концептуальні смисли. Показано, що номінація істот слугує когнітивним механізмом моделювання української поетичної картини світу, своєрідно відображається та асоціюється у поетичному контексті індивідуальної картини світу Станіслава Шумицького.

Комунікативні стратегії в текстах Мирослава Дочинця

2026-05-24T14:22:11+03:00

Статтю присвячено аналізу феномену мовленнєвої маски як однієї з комунікативних стратегій мовної особистості. «Мовленнєва маска» – це чужий мовний образ, вибір якого зумовлений цілями мовця, ситуацією, формою спілкування, чинником адресата; це тимчасове й ситуативне використання чужої мовленнєвої поведінки, що ґрунтується на зафіксованому у свідомості носіїв мови узагальненому уявленні про той чи той тип комунікантів.

Вербалізація експресивності як спосіб мовленнєвого впливу в науковому дискурсі

2026-05-24T14:34:24+03:00

Стаття присвячена вивченню категорії експресивності та особливостей її реалізації в текстах статей сучасного наукового українського дискурсу. Основні тези полягають в обґрунтуванні закономірностей вираження експресивності та домінантності синтаксичних експресивних засобів в текстах наукового дискурсу, а також в розкритті специфіки функціювання загальномовних та специфічних засобів експресивності в текстах лінгвістичного профілю у світлі посилення їх впливу на опонента.

Специфіка англійських етнонімів як вербальних засобів позначення «свого/чужого»

2026-05-24T14:48:04+03:00

Стаття присвячена вивченню семантичної структури та ідентифікації англійських фразелогізмів у складі етнонімів, визначенню випадків, виявленню упередженого чи нейтрального ставлення іноземців у англомовному середовищі. У дослідженні проаналізовано поняття «етнонім», «етнофобізм», «етноцентризм» та «стереотип».

У статті було досліджено, що етноніми класифікуються на макроетноніми та мікроетноніми. Макроетноніми відносяться до великих етнічних утворень, таких як, наприклад, афроамериканці. Мікроетноніми використовуються для позначення менших спільнот, об’єднаних приналежністю до одного племені, етнічної групи, нації або іншої етнічної групи. Вони охоплюють етнонімічні назви різного масштабу та рівня узагальнення.

Виявлено, що складові етнонімів можуть бути представлені різними лінгвістичними засобами: словами, що вказують на національну приналежність, походження, фізичні характеристики або спосіб життя; власними назвами; етнонімічними формами, похідними від офіційних назв народів; образними – метафоричними або метонімічними – позначеннями іноземців; а також фразеологічними одиницями, що відображають узагальнені стереотипні уявлення про представників інших народів в англомовній спільноті.

Авторки статті виявили, що на сприйняття «інших» і «чужих» народів впливає низка факторів, серед яких провідну роль відіграють історичні та геополітичні. Дійсно, кількість етнонімів, прийнятих у лінгвокультурному контексті, а також їхня частота в соціальному дискурсі залежать від історичних зв’язків і географічного розташування. Численні національні стереотипи негативно зображують сусідніх шотландців, валлійців або ірландців, незважаючи на те, що всі вони належать до одного королівства.

Встановлено, що дослідження етнонімів та закономірностей їх походження, розвитку та вживання не можна розглядати окремо від дослідження самого етносу, оскільки воно дозволяє глибше зрозуміти складні процеси, що формують етногенез та етнічну історію будь-якої спільноти. Самоназви, як вирази самосвідомості народу, та зовнішні назви, що відображають стереотипні уявлення інших, є одними з основних показників етнічної єдності. Підсумовано, що стійкість етносу як соціальної системи забезпечує відносну стабільність його представлення в колективній свідомості та самосвідомості.

Порівняльний лінгвостилістичний аналіз міфологеми дорога в дискурсі Степана Бандери та Івана Огієнка

2026-05-24T15:20:23+03:00

У статті здійснено порівняльний лінгвостилістичний аналіз міфологеми дорога в текстах Степана Бандери та Івана Огієнка. Образ дороги розглянено як концептуальний елемент, що структурує політичний, публіцистичний і мовознавчий дискурси.

Культурний та образний світ мови письменника

2026-05-24T15:46:39+03:00

У статті розглянуто поняття контексту в межах окремих лінгвістичних напрямів і проаналізовано випадки зіткнення поляризованих конотативних компонентів у межах слова в навмисно двозначних контекстах. Також у результаті аналізу фрагментів із творів У. Самчука встановлено, що те саме лексичне значення за умови функціювання в межах квазіідіоматичних виразів набуває рис, характерних для емоційно-оцінної, мовленнєвої (але не внутрішньосистемної) енантіосемії.

Функціювання гендерних стереотипів у сучасному медійному комунікативному просторі

2026-05-24T15:57:26+03:00

У статті автори розглянули гендерні стереотипи в засобах масової комунікації, які є певними стандартизованими уявленнями про стать, моделі поведінки та риси характеру чоловіка та жінки. Констатовано, що засоби масової інформації впливають на формування та закріплення гендерних стереотипів у суспільній свідомості. Наголошено на тому, що гендерні стереотипи почасти увічнюють традиційні ролі, обмежують можливості для самовираження та розвитку навичок, сприяють гендерній нерівності. На основі досліджень виокремлені основні гендерні стереотипи у ЗМІ, які позначені обмеженням ролі для жінок, стереотипізації щодо чоловіків, гендерних стеоретипів у рекламі, уявленням про професійні ролі, впливом на молодь тощо.

Мовна норма як інструмент національної ідентичності у працях Івана Огієнка

2026-05-24T16:11:27+03:00

У статті проаналізовано концепт мовної норми як ключового інструмента формування та збереження національної ідентичності в мовознавчій і лінгвофілософській спадщині Івана Огієнка. На матеріалі його фундаментальних праць, зокрема «Рідна мова», «Наука про рідномовні обов’язки», «Українська культура», розглянуто мовну норму як багатовимірне явище, що поєднує лінгвістичні, культурні, духовні та етичні аспекти. Обґрунтовано, що в інтерпретації Івана Огієнка мовна норма виконує не лише регулятивну функцію, а й аксіологічну, слугуючи маркером національної самосвідомості, духовної спадкоємності та культурної тяглості. Проаналізовано лексико-стилістичні та риторичні засоби, за допомогою яких учений актуалізує ідею мовної відповідальності як складника громадянської та національної зрілості. Доведено, що мовна норма в працях Івана Огієнка є чинником духовної консолідації нації та важливий елемент її культурної безпеки.

Амплітуда споминів Василя Біднова

2026-05-24T16:55:48+03:00

У статті охарактеризовано книгу «Василь Біднов. Спогади» (2023), упорядник – журналіст, письменник-краєзнавець Микола Чабан. Це знакова подія в українській мемуаристиці. Книга приурочена до 150-річчя від дня народження видатного вченого, історика козацтва й української церкви, борця за соборну Україну Василя Олексійовича Біднова (1874–1935). У цьому виданні вперше зібрано під однією обкладинкою мемуарні нариси автора, які раніше були розпорошені в часописах 1920-х років, зокрема в «Літературно-науковому віснику». Збірка містить шість публікацій спогадів та додаток із науковою працею про нищення Запорозької Січі 1775 року. Центральне місце посідають спомини про перші два академічні роки Українського державного університету в Кам’янці-Подільському, де В. Біднов працював професором, деканом богословського факультету. Особливу наукову та естетичну цінність мають мемуарні «портрети» «подвижників національної культури», чий досвід маргіналізувався в радянську епоху: Дмитра Яворницького, Олександра Кониського, Миколи Петрова, Адріяна Кащенка та Олександра Аленича.

Поетика роману Василя Горбатюка «Листи забутого життя»

2026-05-24T17:12:04+03:00

Розкриваються найсуттєвіші формозмістові аспекти роману Василя Горбатюка «Листи забутого життя». Висвітлюються сюжетно-композиційні особливості твору, зокрема особливості сюжетних ліній Павла Богацького та Івана Огієнка, лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Дослідження проведено в контексті української художньої та художньо-документальної літератури ХХ–ХХІ ст.

Засади літературних експериментів у діяльності об’єднання «УЛІПО»: творчість за формулою і гра за правилами

2026-05-24T17:25:30+03:00

Стаття присвячена аналізу засад літературних експериментів у діяльності об’єднання «УЛІПО» крізь призму поетики формальних обмежень і комбінаторного письма. Розглядаються архітектоніка і структура тексту як ключові параметри підходу з боку представників УЛІПО, коли форма набуває статусу самостійної творчої категорії. Увага зосереджена на принципі «творчості за формулою», що визначає особливі механізми організації змісту через попередньо задані правила, а також на феномені літературної гри як способі моделювання тексту. У статті простежуються інтерпретаційні стратегії, які дозволяють осмислити тексти УЛІПО як експериментальні структури, де поетика, форма й правило функціонують у взаємодії та продукують нову семантику і неочікуване змістовне значення. Аналіз демонструє, що техніки УЛІПО не лише розширюють можливості комбінаторного письма, а й сприяють переосмисленню природи літературного експерименту і меж літературної творчості загалом.

Михайло Драй-Хмара та Іван Огієнко: науково-особистісні взаємини

2026-05-24T18:26:53+03:00

У статті проаналізовано історичні контексти і науково-особливості взаємин між ректором Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету Іваном Огієнком та приват-доцентом Михайлом Драй-Хмарою.

На основі архівних протоколів та спогадів сучасників проаналізовано показано, що взаємини між І. Огієнком та М. Драй-Хмарою були важливим фактором науково-навчального процесу Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету, невід’ємним елементом історії цієї високої школи.

Творчість Олекси Гай-Головка в контексті сучасної літературознавчої думки

2026-05-25T09:42:12+03:00

У статті простежено основні напрями рецепції творчості О. Гай-Головка у літературознавчих дослідженнях та зроблено спробу систематизувати погляди на природу творчості письменника, особливості його мислення. З’ясовано, що наукова рецепція багатожанрового доробку О. Гай-Головка різноспрямована і нерівномірна, не завжди об’єктивна. Чи не першими серед відомих у той час письменників позитивно оцінили його П. Тичина, А. Любченко, В. Свідзінський. У рецензіях на першу збірку віршів «Штурмові баляди» було відзначено легкість поетичного вислову, технічна вправність. Важливим етапом критичного огляду художньої парадигми творчості митця були рецензії Є. Маланюка, В. Державина, Ю. Шевельова. Посилену увагу критики спричинила поява у канадський період життя автора мемуарних творів, поетичних, літературно-критичних нарисів. Висока оцінка творів О. Гай-Головка звучала у відгуках і рецензіях С. Андрусишина, О. Балея, Ю. Мулика-Луцика.

З часу проголошення незалежності в Україні почали з’являтися твори письменника української діаспори та наукові розвідки, монографії, захищені дисертації. Національно-патріотичне спрямування творчого доробку письменника особливого значення набуло у складні для України дні – боротьби з російським агресором. Література української діаспори, помітне місце в якій належить Олексі Гай-Головку, стала предметом досліджень відомих українських учених.

Національна концептосфера та ідіостилістика драматичної поеми Лесі Українки «Оргія»

2026-05-27T08:00:30+03:00

У дослідженні робиться спроба осмислення специфіки національної концептосфери та ідіостилю у драматургії Лесі Українки, яка традиційно спроєктована на світові мотиви та образи. Драматична поема «Оргія» яскраво презентує модель авторської екстраполяції античного міфічного сюжету на важливі події та ситуації в національному культурному просторі.

Художній образ Проскурова/Хмельницького в сучасній українській літературі

2026-05-27T08:22:56+03:00

У статті аналізується художній образ Проскурова (Хмельницького) в сучасній українській літературі. Простежено, як міський простір трансформується у художніх текстах початку ХХІ ст., відображаючи історичну пам’ять і локальну ідентичність. Виявлено, що Проскурів постає не лише як топос, а як символічний міф міста, де поєднано особистісне, культурне й національне начала.

Метамодерне пост- та антиколоніальне осмислення культурної ідентичності в романі А. Левкової «За Перекопом є земля» і націєкультурологічна концепція І. Огієнка

2026-05-27T08:34:51+03:00

У статті здійснено аналіз роману А. Левкової «За Перекопом є земля» у зіставленні з націєкультурною концепцією І. Огієнка, викладеною в праці «Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа». Мета статті – проаналізувати метамодерні та пост- і антиколоніальні модуси репрезентації культурної ідентичності в романі А. Левкової «За Перекопом є земля» крізь призму націєкультурної концепції І. Огієнка на макро- та мікрорівні (загальнонаціональному та особистісному). Обґрунтовано, що науково-публіцистичний трактат І. Огієнка, створений у контексті державотворчих змагань початку ХХ ст., і художній роман А. Левкової, написаний за умов новітньої російсько-української війни та анексії Криму, об’єднує спільне прагнення усвідомити українську культуру як самодостатню, ціннісно зорієнтовану різнорівневу систему, протиставлену російським імперським наративам, які так само проникають в усі сфери життя людини чи групи людей, які вибирають її як ціннісний орієнтир і структуру власної ідентичності. Показано, як І. Огієнко формує узагальнену модель націєкультурної ідентичності, тоді як А. Левкова репрезентує її через індивідуальний і міжпоколіннєвий досвід персонажів, поєднуючи художній наратив із елементами приватної документалістики. У статті доведено, що роман А. Левкової переконливо розкриває механізми інтеріоризації колоніального насильства – від державного терору до побутових форм аб’юзу, – а також демонструє процес болісного самоусвідомлення героїні за умов генеалогічної травми, культурної розколотості та протиставлення імперського й українського (і кримськотатарського) ціннісних просторів. Застосування метамодерністської та постколоніальної оптики дає змогу розглядати цей кримський роман як площину співіснування маргіналізованих досвідів, де націєкультурна та індивідуальна національна ідентичність постають не як задані фасадні константи, а як результат етичного вибору і процес, що наскрізно перетворює життя героїв.

Щоденникова саморефлексія в культурно-історичному часопросторі

2026-05-27T10:59:17+03:00

У статті описано щоденникарство в українській літературі з погляду осмислення жанру щоденника як одного із ключових жанрів у художньо-документальній прозі. У фокусі дослідження – тексти від доби середньовіччя до сучасних постмодерністських практик новітнього часу, й записників, створених в період російсько-української війни. Широка вибірка текстів свідчить про спадкоємність діарійної традиції. Головною ознакою щоденників, яка відрізняє їх від інших різновидів нефікційної прози, є суб’єктивна оцінка авторського «я» в контексті історичних процесів доби. Зазначено, що діарійні тексти сприймаються як метажанрове явище, яке поєднує елементи мемуаристики, нотаток, філософсько-публіцистичних роздумів.

Образ джури в українській фольклорній традиції

2026-05-27T11:10:53+03:00

Автор статті на матеріалі героїчного епосу українського народу часів Запорізької Січі визначає особливості відтворення образу «джури» в усній народній творчості (джура – учень, помічник старших, досвідчених козаків), розкриває художні функції поетикальних засобів у зображенні народних героїв, специфіку фольклорного світосприйняття.

Національно-культурний вектор у підготовці майбутнього вчителя початкової школи: синергія ідей Івана Огієнка та принципів Нової української школи

2026-05-27T11:51:59+03:00

Стаття присвячена дослідженню теоретико-методичних засад інтеграції педагогічних ідей Івана Огієнка у зміст професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів в умовах реалізації концепції Нової української школи. Визначено, що національно-культурний вектор є ключовим у формуванні цілісної особистості та професійної компетентності педагога, здатного до реалізації державної освітньої політики.

Під час дослідження виявлено ключові педагогічні імперативи І. Огієнка, зокрема пріоритет української мови та національної культури у вихованні, важливість рідної школи як осередку національного духу, формування свідомого громадянина-патріота; проаналізовано вимоги НУШ до особистості вчителя, які акцентують на його автономії, здатності до інновацій, високій професійній майстерності та громадянській відповідальності.

На основі зіставлення та аналізу розроблено принципи синергії ідей І. Огієнка та принципів НУШ, що дозволяють поєднати історично-національну спадщину з сучасними освітніми тенденціями. Обґрунтовано, що інтеграція цих ідей забезпечить підготовку вчителя, який не лише володіє сучасними методиками, а й глибоко вкорінений у національну культуру, спроможний формувати у молодших школярів національну ідентичність та загальнолюдські цінності.

Соціально-психологічні умови збереження та зміцнення психічного здоров’я молодших школярів

2026-05-27T12:29:38+03:00

У статті здійснено теоретичний аналіз соціально-психологічних умов збереження психічного здоров’я молодших школярів у сучасному освітньому середовищі. Обґрунтовано роль педагогічних умов, психологічної безпеки, партнерської взаємодії, емоційної підтримки та системного психологічного супроводу у забезпеченні емоційного благополуччя, успішної адаптації та соціалізації дітей. Доведено, що психічне здоров’я молодших школярів є результатом комплексної взаємодії індивідуально-психологічних особливостей дитини та якості соціально-педагогічного середовища школи.

Професійна культура педагога як основа реалізації педагогіки партнерства в початковій школі (у контексті ідей Івана Огієнка)

2026-05-27T16:59:33+03:00

У статті досліджується професійна культура педагога як основа реалізації педагогіки партнерства в початковій школі, розглядаючи гуманістичні педагогічні ідеї Івана Огієнка як ціннісну та теоретичну основу. Особлива увага приділяється значенню ціннісного, етичного, комунікативного та рефлексивного компонентів професійної культури, а також розвитку ключових компетентностей учителя, необхідних для сучасного освітнього процесу в умовах Нової української школи.

У дослідженні підкреслюється важливість особистісно-орієнтованого підходу, який передбачає створення партнерського освітнього середовища, розвиток індивідуальних здібностей і творчої самостійності учнів, а також формування морально-духовних і професійно значущих якостей педагога. Вказано, що ефективна реалізація педагогіки партнерства можлива через застосування інноваційних та інтерактивних методів навчання, проєктної діяльності, проблемного та дослідницького навчання, кейс-методів, рольових ігор, а також через активну взаємодію з учнями, батьками та колегами. Використання таких методик сприяє розвитку комунікативних, соціальних, морально-етичних та рефлексивних компетентностей педагога, формує здатність до професійного самовдосконалення.

Особливу увагу приділено поєднанню педагогічних ідей Івана Огієнка з сучасними концепціями Нової української школи. Наголошено, що принципи гуманізму, духовності, поваги до особистості дитини та партнерства, закладені І. Огієнком, залишаються актуальними й можуть стати методологічною основою підготовки нової генерації вчителів, здатних до ефективної організації освітнього процесу та розвитку всебічно гармонійної особистості учня.

Педагогічний потенціал національних календарно-обрядових свят зимового циклу у формуванні ціннісних орієнтирів молодших школярів

2026-05-27T18:28:11+03:00

У статті розглядається педагогічний, морально-ціннісний та етнокультурний потенціал свята Різдва Христового у формуванні ціннісних орієнтирів молодших школярів. Проаналізовано роль біблійного тексту (Євангелія в перекладі Івана Огієнка), українських народних різдвяних традицій та сучасних культурних практик у розвитку почуття радості, мислення, працелюбності, гостинності, милосердя, етичної чутливості, естетичного смаку та національної ідентичності дітей молодшого шкільного віку.

Інтеграція автентичних професійних кейсів у навчання іноземної мови (за професійним спрямуванням) як засіб формування професійно-комунікативної компетентності студентів нефілологічних спеціальностей

2026-05-27T18:39:55+03:00

У статті досліджено методичний потенціал інтеграції автентичних професійних кейсів у процес навчання іноземної мови (за професійним спрямуванням) у закладі вищої освіти. Актуалізовано проблему формування професійно-комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти нефілологічних спеціальностей. Обґрунтовано доцільність використання автентичних професійних кейсів як засобу моделювання реальних умов професійної іншомовної комунікації.

Реконструкція різдвяної обрядовості за спогадами жителів села Оринин на Кам’янеччині

2026-05-27T19:55:19+03:00

У статті здійснено реконструкцію традиційного святкування Різдва на основі усних спогадів жителів села Оринин Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Джерельну базу дослідження становлять наративні інтерв’ю, зафіксовані від представників різних поколінь, що дало змогу відтворити структуру різдвяного циклу, локальні особливості обрядовості й механізми передачі культурної пам’яті в сільській громаді. Застосування мозаїчного підходу дозволило синтезувати фрагментарні свідчення у цілісну модель святкування, розкривши його часову структуру та символічне наповнення. Показано, що в народній культурі села Оринин різдвяна обрядовість поєднує християнські уявлення з архаїчними аграрними віруваннями, формуючи особливий сакральний час, у якому актуалізуються ідеї родинної єдності, пам’яті про предків і надії на добробут в новому році.

Кадрова підтримка ідей Івана Огієнка в Міністерстві освіти (січень–квітень 1919)

2026-05-28T07:58:57+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз команди міністра освіти Івана Огієнка, яка функціонувала під його керівництвом у період реалізації освітніх перетворень. До її складу входили заступники (товариші) міністра, директори департаментів, а також члени консультативно-дорадчих органів і профільних комісій. Досліджено персональний склад управлінських колективів, які спільно з Іваном Огієнком забезпечували впровадження освітньої реформи. У межах дослідження виокремлено чотири основні структурно-функціональні групи, кожна з яких виконувала визначений спектр повноважень: керівники департаментів міністерства освіти (організаційно-адміністративне забезпечення реалізації державної освітньої політики), Рада міністра освіти (колегіальне обговорення актуальних питань освітньої галузі та вироблення управлінських рішень), інститут радників і чинні міністерські комісії (фахове опрацювання галузевих ініціатив, підготовка пропозицій і нормативних напрацювань у межах своїх компетенції). З’ясовано організаційну структуру міністерства освіти, яка відповідала тогочасним потребам державного управління освітньою сферою. Окреслено коло ключових проблем, що перебували в полі діяльності Ради міністра освіти, очолюваної Іваном Огієнком, та профільних комісій при міністерстві відповідно до їх функціонального призначення.

Bohdan Chmielnicki (1648–1657) w historiografii polskiej: interpretacja działalności i znaczenia historycznego w ujęciu L. Kubali i F. Rawity-Gawrońskiego

2026-05-28T08:12:48+03:00

Artykuł poświęcony jest analizie historiografi cznej interpretacji działalności oraz znaczenia historycznego Bohdana Chmielnickiego w polskiej historiografi i. Szczególną uwagę zwrócono na koncepcje L. Kubali i F. Rawity-Gawrońskiego oraz ich znaczenie dla rozwoju badań nad powstaniem kozackim. Celem pracy jest ukazanie ciągłości refl eksji historiografi cznej, komplementarności ujęć klasycznych oraz ich recepcji we współczesnych badaniach historycznych. W artykule podkreślono rolę przemian metodologicznych po 1989 roku oraz znaczenie nowych źródeł w reinterpretacji wcześniejszych koncepcji. Celem artykułu jest ukazanie ciągłości oraz ewolucji interpretacji postaci Bohdana Chmielnickiego w polskiej historiografi i, ze szczególnym uwzględnieniem komplementarności koncepcji L. Kubali i F. Rawity-Gawrońskiego. Zadania badawcze – określenie miejsca dorobku historiografi cznego obu autorów w polskiej refl eksji nad powstaniem kozackim; analiza sposobu interpretacji działalności Bohdana Chmielnickiego; wskazanie elementów wspólnych oraz różnic interpretacyjnych; ukazanie recepcji klasycznej historiografi i w badaniach współczesnych; ocena znaczenia tych koncepcji w kontekście współczesnej historiografi i. Metody badań. W pracy zastosowano analizę historiografi czną, metodę porównawczą oraz krytykę narracji historycznej. Wykorzystano również metodę kontekstualną, pozwalającą na ukazanie interpretacji działalności Bohdana Chmielnickiego w odniesieniu do realiów epoki oraz przemian metodologicznych w historiografi i polskiej.