Просторові словосполучення в драматичних поемах "Вікові наші рани" Івана Огієнка

Анотація

Пропонована стаття – це продовження лінгвістичного дослідження художньої спадщини Івана Огієнка, котрий збагатив нашу літературу розмаїттям тематики й жанрів, а мову неосяжним гострим і проникливим словом, яке кристалізується в тексті, породжує легкість читання, сприйняття змісту, або ж є світлою тінню слова предковічного, яке ні з ким не загравало, було й залишається таким природним, налаштованим на мир, спокій, душевний лад, глибоко закріплене в християнську совісність.

Його твори вражають силою духу, вічної правди, неперевершеної любові до людини. Кожне слово Митрополита Іларіона пропущене насамперед через серце, а отже, створює гармонію сприйняття, має власне забарвлення, тональність, чудодійну енергетику, дарує відчуття величі й бажання читати й перечитувати унікальні творіння талановитого письмовця, що вражають самобутністю, багатогранністю, глибиною, сміливістю.

Його творчість є неповторною, справжньою національною гордістю. Це й інтимна, громадянська, релігійна поезія, легенди, драматичні твори.

Автор статті характеризує просторові словосполучення зі значенням місця, зокрема просторової близькості та локалізації по колу. Простежує їх склад, варіативність на матеріалі збірки «Вікові наші рани» Івана Огієнка, що вийшла друком у Вінніпезі 1960 року й об’єднує п’ять драматичних поем: «Невинна кров», «Воскресення України», «На чужині», «За Україну», «В обіймах страждання», поділених на дії, яви, сцени та картини.

Крім того, відзначено активність уживання просторових словосполучень із первинними і вторинними прийменниками в текстовому полотні Огієнкових творів.