Етнолокалістські мовні дискурси в сучасній художній літературі України та Польщі
Ключові слова:
мовний дискурс, етнолокалізм, мовна ментальність, стилізація, постмодернізм, українська проза, польська прозаАнотація
Українські й польські письменники за допомогою етнолокалістських мовних дискурсів витворюють мапи етнічної ментальності своїх персонажів. З. Жакєвич («Гіркота й сіль моря») увиразнює «ментальні кордони» в самосвідомості персонажів (кашуби, литовці, білоруси). В. Медвідь («Льох») включенням до тексту міні-словничка діалектизмів с. Кодні (Житомирщина) проводить межу між мовленнєвою єдністю роману та читачем як носієм інакшої мовної ментальності. Щ. Твардох («Драх») послуговується польською, німецькою мовами та шльонським діалектом для увиразнення плинності етнічної ідентичності мешканців Шльонська, що відобразилося в назвах місцевостей. М. Закусило («Норичанка і птах») робить головним героєм поліський діалект, який позиціонується як первісний здобуток людини в її сьогоденні.
